СІМ ЧУДЕС ЧЕРНІВЦІВ. ВИЗНАЧНІ ПАМ"ЯТКИ

 Сім чудес Чернівців. Визначні пам'ятки 

  

Чернівці – одне з небагатьох міст України, яке по праву вважається перлиною архітектури. На державному обліку в історичній частині столиці Буковини знаходиться 706 пам’яток архітектури, 20 з яких загальнонаціонального значення. Історична забудова старого міста – це цілісний, майже недоторканий ансамбль XIX – початку XX століть, відомий своїми стильними сецесійними будовами, створеними представниками віденської школи модерну Отто Ваґнера.

Музично-драматичний театр є однією з найвідоміших пам’яток архітектури міста, яка прикрашає Театральну площу уже понад сто років. Чернівецький театр – творіння знаменитої віденської фірми Фельнера і Гельмера, відомої в Європі спорудженням 43 театрів, серед яких Одеська опера. Він постав за якихось два роки та у своїй красі не поступався перед кращими театрами Європи. Перший камінь у його фундамент був закладений 1 серпня 1904 р., а вже 3 жовтня 1905 р. відбулося урочисте відкриття.

Театр побудований у стилі віденської сецесії з переважанням елементів стилю ренесанс. Фасад споруди прикрашає арковий портал з двома парами колон з боків та скульптурною композицією з Аполлоном із лютнею в оточенні персонажів античних драм. Над вікнами фасаду в обрамленні муз встановлені барельєфні медальйони Вільяма Шекспіра та Ріхарда Вагнера. В тимпанах над вікнами бічних стін розташовані мармурові бюсти видатних діячів світової культури. Декор інтер’єру виконано в стилі бароко з поєднанням білих і золотих тонів, що надає йому елегантності. Фойє та зала для глядачів пишно оздоблені різьбленням та необароковими скульптурами. Колись перед театром стояв пам'ятник Шіллеру, сьогодні на цьому місці сидить бронзова Ольга Кобилянська, чиє ім’я носить тепер театр.

Вірменська церква. У середині XIX ст. у чернівецьких вірмен-католиків визріла потреба мати свій храм. Для його проектування був запрошений чеський архітектор Йосеф Главка, який тоді працював над Резиденцією Буковинських митрополитів. Будівництво церкви розпочалось у 1869 р. в історичному вірменському кварталі, а 9 жовтня 1875 р. творіння геніального Главки було урочисто освячене на честь Святих Апостолів Петра і Павла.

В архітектурній композиції Вірменської церкви Йозеф Главка оригінально поєднав елементи романського, візантійського й готичного стилів, характерні для середньовічних буковинських монастирів, із традиціями вірменського культового зодчества. Завдяки чудовій акустиці храм від самого початку використовували як концертну залу: тут влаштовували вечори церковного співу і музики, звучав орган. Сьогодні у колишній церкві знаходиться органний зал Чернівецької обласної філармонії.

Міська ратуша височіє на Центральній площі Чернівців з середини XIX ст. Розмови про її будівництво велися з 1825 року і лише 19 квітня 1843 р. в присутності поважних гостей зі столиці було закладено перший камінь у фундамент майбутнього магістрату. Будівельні роботи велися під керівництвом окружного інженера Адольфа Маріна й наглядом камерального архітектора Андреаса Микулича. За 4 роки в центрі Чернівців постала ошатна споруда в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім двориком. По старій європейській традиції ратуша поєднує два об’єми: великий горизонтальний об’єм самої будівлі з акцентованим на тлі фасаду ризалітом, який увінчується рельєфним щитом з гербом міста; та вертикальний об’єм у вигляді 50-метрової двоярусної вежі з балконом і годинником. По цьому годиннику магістрат довгі роки звіряв час з Віднем, аж поки Чернівці не отримали самоврядування.

З балкону, що з усіх боків оточує вежу, добре видно старе місто. Звичайно, балкон в ті часи не слугував майданчиком для огляду околиць, а мав цілком практичне призначення: був місцем пожежного дозору. Сьогодні з балкона вежі кожної днини, рівно о 12-ій, на всі чотири сторони міста лунає мелодія «Марічки», яку виграє на трубі сурмач у буковинському народному вбранні.

Художній музей. Впродовж 1900-1901 рр. поруч з ратушею на Центральній площі Чернівців постала імпозантна триповерхова споруда тодішньої дирекції Буковинської ощадної каси. Вона була зведена за проектом талановитого учня Отто Вагнера – віденського архітектора Губерта Гесснера. Будівля художнього музею по праву вважається класичним зразком віденської сецесії, однією з найбільш вишуканих пам'яток модерну у Центрально-Східній Європі. Вона має чіткі симетрії фасаду, на тлі якого трохи виступає центральний ризаліт, що увінчується аттиком з двома скульптурами по краях. Серед оздоб фасаду виділяється майолікове панно, яке прикрашає верхню частину центрального ризаліту. На панно зображені алегоричні постаті, що символізують провінції Австро-Угорщини. Буковина на ньому представлена юнаком в козячій шкурі. Нещодавно на фасаді художнього музею з’явився пам’ятник букету троянд, якими, як подейкують, колись підмітали вулиці Чернівців.

Художній музей вражає й не менш витонченою красою інтер’єрів, в оформленні яких віртуозно поєднані скульптура, живопис, ліпнина, вітражі, художній метал. У внутрішньому оздоблюванні будівлі брав участь знаний український художник Микола Івасюк. Його пензлю належить картина на міфологічний сюжет, яка й досі прикрашає стелю.

Кафедральний собор Святого Духа – головний православний храм Чернівців. Перший камінь у його фундамент був закладений у липні 1844 року. Будівництво велося під наглядом крайового інженера А. Маріна та віденського архітектора А. Рьолля, а у 1860 році за проектом Йосефа Главки було перебудовано фасад храму. Через 20 років після початку робіт у липні 1864 р. владика Євген Гакман освятив Кафедральний собор. Проте внутрішні оздоблювальні роботи тривали аж до кінця століття. Так, ще у 1892-1896 рр. група художників із Відня розписувала стіни.

Собор вражає своєю величною красою. Він побудований у стилі італійського Ренесансу, причому за основу був узятий один із проектів Петербурзького Ісаківського Собору, подарований єпископу Є. Гакману під час його паломництва до Троїце-Сергієвої Лаври. Домінантою архітектурної композиції собору є монументальний купол заввишки 46 м. Крім нього церкву увінчують ще два куполи, а також дві вежі-дзвіниці угорі з боків фасаду. У березні 2006 року біля храму було встановлено пам’ятник першому митрополиту Буковинської православної митрополії Євгену Гакману.

 Миколаївська церква. З усіх старовинних храмів Чернівців молдавсько-турецької доби на своєму первісному місці залишилася лише дерев'яна церква Святого Миколая, яка постала у 1607 р. на міській околиці при «дорозі на Горечу». Стиль Миколаївської церкви характеризується як «хатній» тип, притаманний Буковині тих часів. За архітектурною композицією – це однорівнева споруда без купола, стіни якої складені з дубових брусів у зруб, а дах покритий дранкою та увінчаний трьома кованими хрестами. Спочатку поблизу церкви стояла дерев'яна дзвіниця на три дзвони, а в 1868 р. на її місці спорудили муровану дзвіницю, яка збереглася до наших днів.

Міські легенди називають церкву «козацькою». Буцімто тут у різні часи молилися великі гетьмани Петро Сагайдачний під час Хотинської війни 1621 р. та Іван Мазепа після Полтавської битви 1709 р., нібито в ній відспівували старшого сина Богдана Хмельницького.

Архітектурною перлиною Чернівців по праву вважається ансамбль колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, включений до всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

Резиденція православних митрополитів Буковини і Далмації – всесвітня культурна спадщина ЮНЕСКО. Була збудована на місці старого єпископського будинку в 1864-1882 рр. Нині тут розмістилися центральні корпуси Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Цей унікальний архітектурний ансамбль з’явився на світ завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана. У 1863 р. він домігся від австрійського цісаря дозволу на будівництво нової просторої резиденції, гідної столиці Буковини. Наступного року, одразу після освячення Кафедрального Свято-Духівського собору, владика Гакман уже заклав наріжний камінь у фундамент майбутньої резиденції.

Проект архітектурного ансамблю виконав відомий чеський учений, архітектор, академік Йосеф Главка. Він спроектував нетрадиційний комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та романського стилів. Цей проект неодноразово займав призові місця на відомих конкурсах архітекторів і був, зокрема, відзначений на Всесвітній виставці у Парижі. Композиція ансамблю досить складна, але при цьому відзначається чіткістю планування. Вона складається з трьох монументальних споруд-корпусів: головного, духовної семінарії разом із церквою Трьох Святителів, пресвітерія.

Університет (колишня Резиденція Буковинських митрополитів)

Серед визначних пам’яток Чернівців особливе місце посідає архітектурний ансамбль колишньої Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації, включений до всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Він був побудований на місці старого єпископського будинку в 1864-1882 рр. Нині тут розмістилися центральні корпуси Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Цей унікальний архітектурний ансамбль з’явився на світ завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана. У 1863 р. він домігся від австрійського цісаря дозволу на будівництво нової просторої резиденції, гідної столиці Буковини. Наступного року, одразу після освячення Кафедрального Свято-Духівського собору, владика Гакман уже заклав наріжний камінь у фундамент майбутньої резиденції.

Проект архітектурного ансамблю виконав відомий чеський учений, архітектор, академік Йосеф Главка. Він спроектував нетрадиційний комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та романського стилів. Цей проект неодноразово займав призові місця на відомих конкурсах архітекторів і був, зокрема, відзначений на Всесвітній виставці у Парижі. Композиція ансамблю досить складна, але при цьому відзначається чіткістю планування. Вона складається з трьох монументальних споруд-корпусів: головного, духовної семінарії разом із церквою Трьох Святителів, пресвітерія.

Головний корпус Резиденції

У головному корпусі (нині центральний V корпус, у якому розміщені ректорат і факультет іноземних мов) знаходився осідок митрополита з просторими апартаментами, де він працював і відпочивав, та розкішними залами, у яких він влаштовував аудієнцію для високих гостей і де відбувалися єпархіальні засідання. У куті лівого крила корпусу розмістилася домашня церква владики – каплиця Івана Сучавського, з якої власно і розпочалося будівництво всієї Резиденції.

Серед приміщень головного корпусу своє красою і величчю вражає Синодальна зала, одна з найгарніших в Європі. Вона була оздоблена мармуром (звідси її теперішня назва – Мармурова) і обставлена бічними галереями колон, на які спиралася декорована орнаментикою дерев’яна стеля. Враження неземної величі посилювали й коридори з мармуровою мозаїкою на підлозі та розмальованими стелями у формі куполів. На жаль, у 1944 р. Синодальна зала була пошкоджена пожежею. У вогнищі постраждали не лише інтер’єри, але й загинула синодальна бібліотека, що містила унікальні стародруки та архіви. Теперішній вигляд Мармурової зали – лише копія, створена реставраторами.

Проте пожежа змилостивилась над Залою засідань Священного синоду (теперішня Червона зала). Її інтер’єр зберігся у первісному вигляді. Стіни Червоної зали оздоблені китайським шовком, дерев’яна стеля декорована орнаментом, а підлога встелена паркетом з червоного бука, дуба та зеленої липи. На одній зі стін висять величезні венеціанські дзеркала. Створені за старовинною технологією вони нараховують аж п’ять шарів срібла.

Церква Трьох Святителів

Ліворуч від входу до Резиденції у теперішньому VI корпусі університету знаходилися два духовні навчальні заклади. Одним із них була духовна семінарія, створена у Чернівцях ще у 1828 р. Вона займала другий поверх будівлі, а перший поверх з ініціативи митрополита було передано під потреби греко-православного теологічного факультету Чернівецького університету, відкритого у 1875 р.

Підковоподібний семінарський корпус з трьох боків оточує церкву Трьох Святителів. Перший камінь у фундамент храму заклав владика Євген Гакман у квітні 1867 р. Над його інтер’єром працювало кілька фахівців високого рівня. Церкву розписував маляр-професор із Відня Карл Йобст. Його пензлю належать темперні розписи з біблійними сюжетами. Завдяки чудовій акустиці до храму залюбки приходили послухати службу чернівецькі шанувальники церковного співу, які нині знову отримали таку нагоду.

У 1993 р. після часів радянського атеїзму було відновлено теологічне відділення у складі філософсько-теологічного факультету Чернівецького університету, яке розмістилося на першому поверсі семінарського корпусу, а у церкві Трьох Святителів відродилися богослужіння, які так само проводять студенти-теологи та їхні духовні наставники-викладачі.

Колишній пресвітерій

У корпусі, що праворуч від центрального входу (нині IV корпус університету, де тепер розміщений географічний факультет), знаходилися дяківська школа, архидієцезальний музей та фабрика свічок. Дах історичної будівлі пресвітерія, як і всієї Резиденції, вкритий орнаментованою черепицею на зразок буковинських народних візерунків. Посередині корпусу над головним входом височіє вежа з годинником та куполом, який по колу оздоблений зірками Давида. У такий спосіб увіковічнили пам’ять про грошову допомогу, надану буковинській православній митрополії єврейською громадою міста. Адже потрібну для будівництва Резиденції астрономічну суму – 1,8 млн. гульденів самі православні зібрати б не змогли.

Дендропарк

Позаду головного корпусу Резиденції був закладений дендропарк площею близько 5 гектарів. Більша його частина виконана у ландшафтному стилі. Тут поруч з екзотичними видами дерев ростуть місцеві: клени, дуби, липи, граби.

При вході до парку стоїть пам’ятник Йосефу Главці, споруджений у 1937 році скульптором А. Северином. Поруч росте стара ялина – ровесниця парку, біля якої знаходяться два басейни з фонтанами. Головна алея парку веде до невеличкого басейну з плакучими вербами, магнолією Суланжа та катальпами. Звідси у різних напрямках розходяться доріжки з асиметричною посадкою дерев, відкритими галявинами, затишними баскетами. Парк донині зберіг елементи декоративного оформлення: штучні гірки, садові лави, скульптури. Серед дивовиж парку – рукотворний кам’яний грот, про призначення якого сперечаються й досі.

ІСПАСЬКИЙ САМОРОДОК - ШТЕФЮК ГЕОРГІЙ ТАНАСІЙОВИЧ

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Департамент освіти і науки, молоді та спорту Чернівецької облдержадміністрації

Відділ освіти молоді та спорту Вижницької райдержадміністрації

Іспаська загальноосвітня школа І – ІІІ ст.  ім. М.Марфієвича

Всеукраїнська експедиція української молоді

«Моя Батьківщина – Україна»

Напрям: «Духовна спадщина мого народу»

Тема проекту:

Керівник проекту: 

Бельмега Мар’яна Георгіївна

вчитель художньої культури

Іспаської ЗОШ І – ІІІ ст. ім.М.Марфієвича

Тема проекту: «Іспаський самородок – Штефюк Георгій Танасійович»

Мета проекту:

    вивчити творчість художника-аматора, Штефюка Георгія Танасійовича, жителя села Іспас, що на Вижниччині;

    ознайомити учнів з мистецтвом рідного села, вчити молоде покоління іспасчан творити красу;

    розвивати інтелектуальні, духовні, художньо-естетичні риси, ініціативність, творчі здібності й таланти учнів;

    виховувати шану та повагу до людей мистецтва;

    виробити вміння і навички збирати й записувати зразки народної творчості;

    виховувати високі моральні якості особистості;

    стимулювати постійне зростання учнів як особистостей, прагнення до самовираження, самореалізації та самоствердження, активної діяльності, спрямованої на участь у справах і житті класу та суспільства в цілому;

    здатність до виконання громадянського обов’язку.

Завдання проекту:

    виховання в учнів патріотизму, любові до України, повага до духовних та культурних цінностей;  

    формування в учнівської молоді активної громадської позиції щодо збереження об’єктів матеріальної культури та природи;

    створення виховного середовища, саморозвитку, самовираження і самореалізації;

    перетворення навчально-виховного процесу в соціальний простір самовдосконалення особистості, створення умов для набуття нею індивідуального досвіду, самотворчості і посильної участі у творенні світу свого життя;

    побудова системи виховання, яка відповідає загальнолюдським цінностям та інтересам особистості, суспільства, держави, є саморозвиваючою і сприяє підвищенню рівня громадянської вихованості;

    розвиток інтелектуальної, емоційно-почуттєвої та вольової сфери особистості;

    використання інтелектуально-естетичних засобів дозвіллєвої діяльності учнів;

    гармонізація сімейно-шкільного виховання;

    впровадження активних форм, методів і видів виховної діяльності.

Очікувані результати:

    дослідити творчість художника-аматора села Іспас, Штефюка  Георгія Танасійовича;  

    ознайомити учнівську молодь з творчістю маловідомого митця нашого краю;

    поширити зібраний матеріал серед односельчан;

    використовувати даний проект у позакласні виховній роботі;

    просвітницька діяльність.

Малювати картини руками не можна, 
Лише серцем, що б’є у душі.
В тій, де мешкає дивний художник, 
Що натхнення черпає в собі. 
І лиш духом всесильна людина 
Розфарбує цей світ кольорами, 
Щоб ожила від світла картина, 
Наче небо мовчазне над нами, 
Наче зорі, що ввечері світять, 
Ні, не світять – зоріють згори. 
Радше будні художник підмітить, 
Ніж змалює цей світ навпаки.

(Фесюк Галина)

Людина за своєю природою – художник. В усе, що оточує її і до чого торкаються її руки, вона намагається внести красу. Найвищим проявом творчості народу є його мистецтво, яке він проніс через століття. В народі не може зберегтися те мистецтво, яке не становить цінності. Та мистецтво нашого іспаського самородка Георгія Штефюка є багатим та невичерпним, повним любові та добра.

У  своєму серці, у невичерпній душі проніс крізь десятки років свій неабиякий талант Георгій Танасійович. Зовсім невідомий, скромний, але дуже талановитий художник з мальовничого села Іспас, що на Буковині. Народився він  прекрасної сонячної пори, 19 серпня 1938 року, в сім׳ї  сільських робітників.

Краса буковинського краю, нестримна гірська річка Черемош, карпатські ліси, поля, луки, стави окрай села, добрі та чуйні люди – все це сприяло шаленому розвитку таланту художника. Сам бог дав невичерпний хист до малювання та вміння передати все побачене у своїх картинах.

З самого дитинства почав проявляти свої здібності маленький Георгій, малюючи в шестирічному віці на стінах рідної хати то квіточки, то дерева, то різних тварин. Ті часи були дуже важкими в родині художника, не було ні паперу, ні фарб, тому мама й сварила малого хлопчика за розмальовані стіни. Та незгасимий його талант тільки набирав свою силу і стрімко розвивався.

«Життя прожити – не поле перейти».  Так і життя Георгія Танасійовича складалося по-різному, не завжди так, як хотілося. Щоб гідно жити в нелегкі часи, довелося важко працювати. Закінчивши школу, працював лісорубом. В 1956 році працював у Вижницькій МТС помічником комбайнера. Згодом навчався у Проскурянському училищі механізації (1958р.), Хотинському сільськогосподарському технікумі…

Професію вибрав собі нелегку, та й не шукав він легких доріг у житті. Куди тільки не закидала доля: довелося навіть піднімати цілину в Цілиноградській області (Казахстан). 1960-1963р.р. служив в лавах Радянської Армії. Працював слюсарем з ремонту тракторів і автомобілів у Вижницькій РТС, слюсарем з ремонту паливної апаратури, автомеханіком у Вижницькій райсільгосптехніці (1963р.). В 1973 році перейшов на роботу в колгосп ім. Шевченка. Звідси перейшов на пенсію. Всюди, де навчався чи працював Георгій Танасійович, його супроводжувало мистецтво, адже доводилось малювати і стінгазети, і плакати. 

У Георгія Танасійовича прекрасна родина, дружина Марія Іванівна, син Василь, невістка Олена, онуки Іванна та Юрій. Вся сім׳я підтримує невичерпний талант художника. Разом із сином виготовляють дерев’яні вироби, особливо цікавими і неповторними є рами до картин. Кожна із них виконана з любов’ю і має неабияку цінність. 

Георгій Танасійович Штефюк довгі роки носив у своєму серці це дароване вміння і тільки зовсім недавно, після виходу на заслужений відпочинок,  почав активно займатися живописом.  

Його перша картина «Літо» (1994р.) (див. додаток 8) виконана з любов’ю та теплом до нашої рідної землі, буковинського краю. Неосяжна краса карпатських гір, стрімких потоків річки Черемош, квітучих садів, лугів, ставків, кожне деревце, кожна травинка, квіточка, листочок – це все буяє і квітне у чудових картинах нашого майстра: «Літній ранок» (2009р.) (див. додаток 2), «Перелаз» (2013р) (див. додаток10), «Бабине літо» (2013р.) (див. додаток 6), «Осінь» (2011р.) (див. додаток 1), «Цвіте бузина» (2007р.) (див. додаток 9), «Осіння тишина» (2010р) (див. додаток 1). Білокорі берізки, золотисте поле, зелені неосяжні луги,  дивляться на нас із  глибини картин. Картини «Завтра Новий рік» (2010р.) (див. додаток 4), «Морозний ранок» (2012р.) (див. додаток 5), «Прийшла зима» (2003р.) (див. додаток 7) так і запрошують у засніжені, зачаровані краєвиди. У картинах відтворені не тільки краса рідної  природи, а й звичаї та традиції буковинського краю «Купальська ніч» (2008р.) (див. додаток3), «Ніч перед Різдвом» (2009р.) (див. додаток 7).  

Любов до живопису, до мис-тецтва передалося і наступному поко-лінню Штефюків, адже син Василь разом із Георгієм Танасійовичем ви-готовляє чудові дерев’яні сходи та меблі. А внучка Іванна пішла слідами свого дідуся,  закінчила Вижницький коледж прикладного мистецтва ім.В.Ю.Шкрібляка і малює гарні картини.

Незважаючи на безцінний талант цього художника, визнання він одержав тільки недавно, беручи активну участь у регіональ-ному гуцульському фестивалі «Калинові обереги» в с. Іспас.

Перша персональна виставка Георгія Танасійовича Штефюка відбулася 20 вересня 2013 року в Будинку художника в м. Вижниця. Мистецька родина рідного краю радо прийняла в свої ряди талановитого художника, роботи якого гідні не тільки обласних виставок, а й всеукраїнських. Учні нашої школи мали унікальну можливість відвідати  цей захід і зустрітися з художником-аматором. Відвідувачі були вражені талантом нашого односельчанина, який малює все своє життя, не маючи спеціальної освіти.  Учні з цікавістю  споглядали картини і гордилися тим, що Георгій Танасійович Штефюк – житель нашого села Іспас.  

Кожна робота вражає своєю життєрадісністю, ясністю, свіжістю і несе піднесений настрій, духовне багатство і внутрішній стан художника-аматора. Георгій Танасійович повен сил і натхнення, впевнено йде до своєї мети – бути визнаним художником.

У нашому селі він досяг великої шани та поваги від людей. Сприймаючи красу, люди самі стають добрішими і кращими. Адже краса хвилює, збуджує поетичні струни душі кожної людини.

До всього треба дотику душі –

Корінням – в землю, крилами у небо,

Де вічний пошук, там нема межі

Там вічний рух – життя потреба.

(О.Печора)