Участь у І учнівській науково-практичній конференції «Декоративно-прикладне мистецтво: від витоків до сьогодення»

МІКРОВИШИВКА  БЕЛЬМЕГИ  МАР’ЯНИ  ГЕОРГІЇВНИ

Мазуряк Анжела – учениця 10 – А класу Іспаської ЗОШ І – ІІІ ст. ім.М.Марфієвича, Вижницького району, Чернівецької області.

Бельмега Мар’яна Георгіївна – учитель образотворчого мистецтва та мистецтва Іспаської ЗОШ І – ІІІ ст. ім.М.Марфієвича

 Багате і чудове українське мистецтво. Сьогодні на Україні немає такого регіону, де б не розвивалося народне мистецтво. Скрізь відомі яскраві вишивки, барвисті килими, різьба та інкрустація, вироби з кераміки, скла, металу, створені талановитими майстрами.

Вижниччина – особливої краси земля. Сама природа – Карпатські гори, стрімкі потоки річки Черемош, неймовірна краса лісів сприяє творчості і натхненню.  Тому і недивно, що такий мальовничий куточок Буковини, подарував чудових письменників, художників, співаків, журналіс­тів, вчених, що славили, славлять і  в майбутньому прославлятимуть свій рідний край.

Красу української природи та орнаменти-символи «передає» на тканину за допомогою мікровишивки талановита майстриня, вчитель образотворчого мистецтва та трудового навчання, Бельмега Мар’яна Георгіївна. 

Народилася вона в мальовничому селі Іспас Вижницького району Чернівецької області. Ще з дитинства у Мар’яни Георгіївни проявлялася любов до прекрасного. В шкільні роки вона навчалася у музичній школі, писала вірші, малювала, вишивала...  

Мистецьку освіту здобула у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка за спеціальністю «образотворче мистецтво та креслення», у 2005 році закінчила Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича факультет декоративно-прикладного мистецтва. Вже 17 років працює в Іспаській ЗОШ І – ІІІ ст. ім. М.Марфієвича вчителем образотворчого мистецтва та трудового навчання, передає свої знання та вміння підростаючому поколінню, розвиваючи творчі здібності дітей.

Все різнобарв’я мальовничої природи рідного краю відображається у її прикрасах. Тут розквітають маки, фіалки, волошки, ромашки, троянди. Дуже часто можна побачити зооморфні мотиви: синички, снігурі, горобчики, бджілки, котики, сови...

Серед робіт Мар’яни Георгіївни різноманітні прикраси – персні, брошки, сережки, медальйони – всі прикрашені делікатною вишивкою, мікрохрестиком. Вишивання в цій техніці відрізняється від звичайного насамперед більшою складністю.

Мікровишивання – це ювелірна справа, адже стібки вишивки дуже малі. Коли вперше береш до рук виріб, оздоблений за допомогою цієї техніки, то спочатку здається, що на прикрасі – малюнок. Це наймініатюрніша техніка вишивки. Мікровишивку ще називають петіт-пойнт (petit-point) — з французької мови можна перекласти як дрібниця, маленька цяточка, щось крихітне, адже дійсно стібки мікровишивки настільки малі, що нагадують крапочки з ниток. На одному квадратному сантиметрі мікровишивки може бути понад 100 стібків!

Мікровишивка – це водночас досить давній (ХVІІІ ст.) і сучасний вид мистецтва. Якщо подивитися на сорочки наших прабабусь, то можна побачити такі ж крихітні хрестики на полотні, менші від зернятка маку. А квіткові узори вишивали наші предки і на сорочках, на рушниках, ткали на килимах тощо. Тому, саме у творчості Мар’яни Георгіївни переплітаються традиційна буковинська вишивка та сучасна мода на прикраси. Всі твори – це піднесений світ краси і фантазії, що сягають своїм корінням далекого минулого.

Створення ж прикрас з мініатюрною вишивкою вимагає від майстрині надзвичайної старанності і вміння поводитися з голкою і матеріалами, адже кожен стібок тут менший аніж міліметр. Ах, які дивні роботи — настільки ювелірно виконана вишивка. Як тільки виходить така неймовірно витончена вишивка. Вироби багаті на відтінки, з об’ємними і благородними квітами і красивими композиціями.

Мікровишивка – це практично ювелірна робота, адже узори надзвичайно мініатюрні. Однак прикраси із таким оздобленням витончені і стильні, вони сучасні, оригінальні, які можна носити не лише з вишиванкою, а і з повсякденним одягом.

Мікровишивка — це не просто красиві і витончені сережки, вишукані і оригінальні кулони, жіночні і ніжні перстені та броші, а для чоловіків — запонки. Усе це справжні витвори мистецтва.

Для своїх виробів майстриня використовує домоткане або лляне полотно, яке має рівномірне і дуже щільне переплетення ниток. Такі тканини годяться і для вишивки звичайним хрестиком, і міліметровим (саме такий середній розмір хрестика у мікровишивці). У звичайному хрестику поміщається чотири міліметрових. Все залежить від щільності полотна – часом хрестик буває і менше міліметра. Вишиває нитками муліне. Вишиває на п’яльцях тоненькою голкою, найтоншою для вишивки хрестиком. Складність полягає в самому розмірі, так як все дуже дрібне, потрібно гарненько бачити дрібні деталі. Тому можна використовувати і спеціальну лупу для вишивання, але майстриня вишиває без збільшуваного скла. Освітлення повинне бути хорошим і бажано білим, щоб бачити природні кольори ниток, тому що жовта лампа трохи спотворює. Оскільки тканина для вишивання досить дорога, то працює в економ-режимі: вирізає потрібного розміру шматочок, пришиває його до звичайної тканини, яка не тягнеться, і вже тоді великий шматок тканини натягує на п’яльця. Тобто робочий шматочок канви — маленький, а все інше — допоміжне.

Для своїх виробів Мар’яна Гоергіївна використовує схеми для вишивки хрестиком. Часто відтворює лише якийсь з елементів схеми, що припав до вподоби, наприклад, квітку з букету чи елемент геометричного візерунку, а далі – куди нитка ляже.

Малюнок, вишитий на тканині акуратно вирізує по формі, обшиває петельним швом, а потім натягує на тверду основу, а вже потім приклеює спеціальним клеєм до фурнітури.

На один виріб витрачає близько 10 – 15 годин. Інколи, для вишивання однієї  маленької квіточки, використовує 5 – 6 відтінків одного кольору, тому прикраси надзвичайно витончені.

Вишивання мікрохрестиком – до душі, тому майстриня віддає улюбленій справі багато творчої енергії. Її роботи – унікальні і подобаються людям. Тому дуже часто прикраси замовляють на подарунки.

Вже не один рік Бельмега Мар’яна Георгіївна є учасником Гуцульського фестивалю «Калинові обереги», де представляє свої оригінальні витвори. Цього року, 30 серпня, на ХХVІ Міжнародному гуцульському Фестивалі у м. Вижниця, відбувся перший показ її вишитих прикрас, які справили неабияке враження на гостей фестивалю.    

Першу роботу з мікровишивки зробила навесні 2016 року для своєї донечки Тетяни. Наразі у творчому доробку майстрині сотні виробів: підвіски, сережки, персні, браслети, брошки, які  прикрашають жіночу красу не тільки в Україні, а й Сполучених штатах Америки та Білорусії. Найтонша, воістину ювелірна робота майстрині мікровишивки нікого не залишає байдужим.

         «Я щаслива, що можу втілити бажання людей бути унікальними і своїми творіннями приношу їм радість. Для мене дуже важливо дарувати людям позитивні емоції." (М. Бельмега)

Участь у науково-практичній конференції «Проблеми реформування педагогічної науки та освіти» (м. Ужгород, 14-15 лютого 2020 р.)

Застосування  квест-технологій на уроках мистецтва

Участь у науково-практичній конференції «Інноваційні наукові дослідження: світові тенденції та регіональний аспект»

ТЕМІСТОКЛЬ  ВІРСТА - МИТЕЦЬ,  ЩО РОДОМ  З  БУКОВИНИ

З ЧЕРВОНОЮ РУТОЮ ПО ЖИТТЮ

Де Черемош дзвенить грайливими струмками

І де смерека в вишині шумить,

Скажіть: чи можна у такому краї

Без творчості і без мистецтва жить!

Буковинський край завжди був багатий народними талантами. Вижниччина – особливої краси земля. Сама природа – Карпатські гори, стрімкі потоки річки Черемош, неймовірна краса лісів сприяє творчості і натхненню.  Тому і недивно, що такий мальовничий куточок Буковини, подарував чудових художників, письменників, співаків, майстрів народного мистецтва, що славили, славлять і  в майбутньому прославлятимуть свій рідний край. Тут твориться диво, тут твориться казка, тут зароджуються зірки, які сяють на весь світ.

Ось і про таку зірочку, майстра своєї справи піде мова.

Алла (Дехтяр) Дутківська – народилася 15 серпня 1949р. в м. Вінниця та коли  юною дівчиною приїхала до м. Вижниці, що на Буковині, щоб навчатися у Вижницькому училищі прикладного мистецтва (тепер Вижницький коледж прикладного мистецтва ім. В. Ю. Шкрібляка) закохалася у наш чудовий, мальовничий край.

Саме тут у Вижниці вивчала моделювання та конструювання одягу, поєднання нашої традиційної вишивки в сучасному одязі. Будучи студенткою танцювала в Народному ансамблі танцю «Смеречина» Вижницького будинку культури.  Саме тут вона познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Левком Дутківським, який у ті часи був для Вижниці справжнім «королем музики» керівником ВІА «Смерічка».

 Відтоді колись далека й незбагненна Буковина з її самобутніми звичаями, традиціями і працьовитими людьми, стала для неї рідною домівкою. Адже все це стало поштовхом для зародження нової зірочки.

На основі народного одягу стала розробляти стилізовані естрадні костюми. Першими в таких виступили на сцені артисти вокально-інструментального ансамблю «Смерічка».  Завдяки власному стилю – музиці, манері виконання, яскравим сценічним строєм – «Смерічку» вирізняли серед безлічі тодішніх вокально-інструментальних ансамблів. Вона була першою, яка своїм новаторством у проектуванні сучасного сценічного естрадного українського костюма породила справжній бум. Кожен костюм – окрема історія, окрема пісня чи цикл пісень найкращих українських виконавців.

Характерною особливістю костюмів були  неповторність, незрівнянність і створення неймовірного, піднесеного святкового настрою. Модельєр настільки захоплювалась діяльністю, що могла для одного костюма створити декілька ескізів, враховуючи особливості не лише зовнішнього вигляду кожного виконавця, а й внутрішнього світу.

Зовсім ще юна художниця не боялася експериментувати, часто кидаючи виклик модним тенденціям того часу, впроваджуючи в свої костюми елементи автентичної буковинської одежі. Учасники ансамблю «Смерічка» настільки гармонійно вживалися в костюми, доповнювали їх, адже кожна деталь, займала певне місце в створенні цілісного образу. Так і звучали мелодійно і музика і образ артистів, що не було їм рівних. Весь світ мав можливість не тільки почути красу української музики, а й побачити неймовірне чудо карпатських гір, справжню червону руту, що буяла в естрадних костюмах нашої «Смерічки». То було якесь диво, яке запам’ятовувалося усім, яке полюбили люди. Воно промовляло мовою Карпат, віднайшовши саме ті акорди та милозвучність, яких раніше ніхто не чув і не бачив.

«Горянка», «Червона рута», «Водограй», «Черемшина» - все це були не просто пісні, а справжні витвори мистецтва, що створила Алла Борисівна. Своїми шедеврами вона кинула виклик моді. Поєднавши  вишивку, аплікацію та власні конструкторські винаходи в одязі. Тут було все – Буковинський дух, карпатські гори, стрімкі потоки річки, духмяні трави, високі смерічки, дивовижні квіти, співанки, трембіти, народні традиції і все це було останніми тенденціями моди.

Яскравою ниточкою вплелася в життя Алли Дутківської і талановита співачка з Буковини – Софія Ротару. Адже саме завдяки Аллі Борисівні був створений художній образ, який якнайкраще відповідав характеру артистки та й пісні Володимира Івасюка «Червона рута». З допомогою костюмів Алли Дутківської було створено фільм на зразок голлівудських, в яких на костюми не шкодують ні грошей, ні часу. Скрізь, де виступала Софія Ротару, говорили не лише про її чудовий голос, а й про чаруючі костюми модельєра-новатора, які ідеально доповнювали теми й мотиви пісень.

Алла Дутківська – великий художник-модельєр, новатор, ніжна, добра жінка, яка подарувала людям багато приємних моментів. Її моделі відзначаються своєрідністю, оригінальністю. Вони  – яскраві та неперевершені. Її творчість – джерело натхнення, життя, співу. Це – невичерпна енциклопедія нестандартних поєднань та ідеальних образів. 

Алла Дутківська показала українську культуру світові, подарувала українцям красу рідного мистецтва. Пишаюся з того, що творчість такої талановитої людини пов’язана саме з нашим чудовим Буковинським краєм.

(Виступ у мистецькій вітальні "Черешневий гай у творчості Алли Дутківської" присвячений 70-річчю від дня народження Заслуженої діячки мистецтв, художниці-модельєра. Чернівці 20.11.2019 р.)

Учасники мистецької вітальні

Модератор заходу Равлюк Любомир Романович - методист ІППО ЧО